Консультація для батьків: «Як допомогти дитині із затримкою психічного розвитку?»

03.Кві.2018
Консультація для батьків: «Як допомогти дитині із затримкою психічного розвитку?»

     Діагноз «затримка психічного розвитку» часто ставить батьків дитини перед раптовими, а підчас і серйозними проблемами. Спочатку без кінця задають ставлять собі одні й ті самі болісні запитання: «Що з моєю дитиною? Вона така ж як всі, це все вигадки педагога… Що ж робити далі?»

     Затримка психічного розвитку – особливий тип аномалії, який проявляє себе в порушенні нормального розвитку дитини. У дітей із ЗПР відзначаються знижена працездатність, психомоторна розгальмованість, збудливість, гіперактивність, імпульсивність,  тривоги, агресії, а також спостерігаються полярні прояви – загальмованість дитини, кволість, байдужість до всього, що їх оточує.

     Пізнавальна діяльність у таких дітей характеризується низьким рівнем активності і загальмованістю переробки інформації. У них збіднілий і низький рівень уявлень про оточуючі предмети та явища. Ці уявлення нерідко не тільки схематичні, не розчленовані, але навіть помилкові, що самим негативним чином впливають на змістовній і результативній стороні всіх видів їх діяльності, і в першу чергу на продуктивній. Разом с тим у них не порушені абсолютні пороги чуттєвості, розрізнювальні можливості слуху і зору. Увага характеризується нестійкістю, пам’ять обмежена в об’ємі і нестійка. Наочно-дійове мислення більш розвинуте, ніж наочно-образне і особливо словесно-логічне. Як правило, додаються порушення мовних функцій. Дитина не здатна побудувати короткий зв’язний переказ оповідання, казки, а лише будує окремі і нерідко неграмотні фрази.

      Іноді дітей із ЗПР відносять до педагогічно занедбаних дітей, у яких відставання в розвитку обумовлено тільки причинами соціального характеру.

     При народженні виявити у дітей затримку психічного розвитку неможливо. Частіше всього у них немає пороків у фізичному обліку. Та і батьки завжди високо оцінюють здібності своєї дитини, не помічаючи відставання від ровесників.

     Перші тривоги у батьків по відношенню розвитку дітей зазвичай виникають, коли дитина пішла у дитячий садок, в школу, і коли вихователі, вчителі відмічають, що вона не засвоює навчальний матеріал. Але й тоді деякі батьки вважають, що з педагогічною роботою можна зачекати, що дитина з віком самостійно навчиться правильно говорити, гратися та спілкуватися з ровесниками. В таких випадках спеціалістам закладу, який відвідує дитина, необхідно пояснити батькам, що своєчасна допомога дитині із ЗПР дозволить уникнути подальших порушень і відкриє більше можливостей для її розвитку.

     Виховання в сім’ї дитини із ЗПР – відповідальне завдання, так як в процесі виховання любих дітей, і особливо дітей із ЗПР, є розуміння стану дитини перш за все батьками.

     Для того, щоб досягнути найкращих результатів, потрібно звернутися за кваліфікованою допомогою до спеціалістів. Педагог-дефектолог не діагностує дитину, а тільки обстежує її і при потребі може рекомендувати звернутись до фахівців. Діагностує дитину дитячий психоневролог, який може рекомендувати батькам звернутись до психолого-медико-педагогічної комісії (консультації), де дитину обстежать всебічно, так як у склад комісії входять досвідчені дитячі психоневрологи, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди. Якщо у вашої дитини все ж таки діагностують ЗПР, то вам буде запропоновано корекційну групу, де з вашою дитиною щоденно будуть проводитись заняття, направлені на розвиток психічних процесів і розвиток мовлення. Але, віддавши дитину в корекційну групу, ви не знімаєте відповідальність за розвиток своєї дитини, а працюєте в тісній співпраці з вчителем-дефектологом і вихователями, створюючи всі необхідні умови в сім’ї.

     З дітьми необхідно постійно спілкуватись, проводити заняття, виконувати рекомендації педагогів. Більше часу слід уділяти ознайомленню з оточуючим світом: ходити з дитиною в магазин, в зоопарк, на дитячі свята, більше розмовляти з нею про її проблеми, уподобання (навіть якщо мовлення дитини важко зрозуміле), роздивлятися з дитиною книжки, картини, придумувати різні історії, частіше розповідати дитині про те, чим ви зараз займаєтесь, залучати її до посильної праці. Важливо також навчити дитину гратись з іграшками та іншими дітьми.

     Головне – батьки повинні оцінювати можливості дитини із затримкою психічного розвитку та її успіхи, помітити прогрес (нехай незначний), а не думати, що подорослівши вона сама всьому навчиться. Тільки спільна робота педагогів і сім’ї піде дитині на користь і приведе до позитивних результатів.

error: Content is protected !!